Каплі літнього дощу з пістолету....
Це було 18 літо...Літо, яке Бог створив для радості, кохання, щастя, посмішок, теплих поглядів, надзоряних ночей... ти робиш гучність на максимум і знову йдеш за квитками і все одно "Київ-..."
і яка різниця, шо буде стояти на місці "..." догнати і зловити.....
А вона цього літа ніби й не любила, але весь час чекала, і заливалась, і голосила ...Закидувала голову і вже майже мокрими очима вдивлювалась в небо, шукаючи там когсь, а в середені " ну навіщо, за що" розривало її всоте за день....Так цей червень міг би вийграти номінацію " а вона помирала і курила щодня дуже багато"...відчувала щось дуже важливе, що боліло і забирало її сон. Вона переживала кожну хвилину, і не було б дня, коли б вона не прокляла б його... І коли вже перегорить?...відпустить...зникне..ну може .хтось його знищить, прогонить, отруїть і мене ,хвору, вдягне у щось яскравіше....
Цього разу дуже злу казку з нею зіграло сонце, море її обмануло, а улюблений дощ і потяг застудив....
І я нікому не побажаю таких трьох місяців спеки..... І Я НЕ ХОЧУ БІЛЬШЕ ЖИТИ ЗАРАДИ ЛІТА, Я НЕ МРІЯТИМУ ПРО НЬОГО В СІЧНІ....бо воно мене змінило.... і я нехочу червоних закатів, і я не скучаю за шумом хвиль, і його солоними від моря губами...і вперше я не скучатиму....ні за ним, ні за літом....
Дякую йому за душевний катарсис....дякую літу, що мене остудило ...так я тепер частіше дзвоню новим, раніше незнайомим....
Можливо, це літо потурбувалось про мою осінь....бо чомусь мені зараз імпанує той дощ, що стікає по моєму вікні....і дарма, що я сховала парасолю....
я тепер чекаю на мокрі і брудні джинси, на кострубаті і голі дерева, які не перемогли природу, і знову їхнім листям вкривається сіре і шоршаве....
...і знаєш я вже не проклинаю... і не буде віршів про це....осінній грім і я ні про що не шкодую...
я то пробачу літо....а тобі лише смайлик на стіну....
