Удивительный эфир. Чтобы в курсе жизни быть

Удивительный эфир. Чтобы в курсе жизни быть
Удивительный эфир. Чтобы в курсе жизни быть

суббота, 18 сентября 2010 г.

теперь не любим молочный шоколад

да теперь мы не любим молочный шоколад и не понимаем романтики смотреть на ночное небо...вот так вот детсво одних заставляет других жить совсем по-взрослому(
 
мне не нужен маленький мальчик, я хочу рядом взрослого мужчину.
просто знаю, чего хочу
мне нужно взрослеть морально, мне нужны взрослые советы.
нужно чтобы заставляли ровно держать спину и били по губам за каждое слово похоже на "бля".
чему-то учили, а не ах..евали с каждого сказанного мной умного слова.
Я просто хочу приезжать к нему,класть голову на его плечо и говорить.
Потом слушать о том, как прошел его день.
Анализировать и внимать его советам
Хочу понимать, что нужна ему и ощущать его понимание
Засыпать с ним,если просто устала не получать никаких претензий
И получать огромное удовольствие от страстный ночей с ним.

Хочется рости и стремиться.
Наигралась. С детьми.
И когда я ему расскажу о том как прошел мой день, как в очередной раз поехала не в не ту сторону, потеряла сново конспект, лишилась формуляра в библиотека, я буду почти со слезами на глазах говорить, что я так больше не могу...а он просто улыбнется и скажет, что у меня все хорошо, раскажет, что в жизни есть неприятности и побольше и пообещает, что завтра все уладит в библиотеке.
Мне хочеться брать трубку и слышать уверенность и сейрйозноть в голосе, я не хочу протертых джынсов и каких-то дурацких футболок с фейсами и еще какой-то мурой...Он не будет мне писать каждый вечер благодарность в смс за то, что прекрасно провел со мной вечер, он просто позвонит на следующий день и спросит все ли у меня в порядке.
Когда я его буду держать за руку у него не будут потеть ладонь, она наоборот будет оставаться холодной...он прожил немного больше меня, он уже знаек как надо ...знает как лучше, будет учить меня..
А я в свою очередь попытаюсь его расмешить, попытатаюсь намочить под дождем, а он будет кричать на меня и грозить ОРЗ...совершенно разные...да!
Хочеться надежности и крепости...хочеться того, кто хоть немного уже лучше разберается в этой жизни!
Наигралась. никаких детей.
 
и на слова "як абычно" и "я устала", он не будет делать глупую рожу и смешить
он никогда не упрекнет
просто обнимет и спокойно обьяснит,что "ничего,моя хорошая. у НАС всё получится"
и вот от этого У НАС станет спокойно и хорошо
с ним не нужно будет думоть, скакой шмарой ты увидишь его сегодя случайно,зайдя в фотографии с ним в контакте
а всн потому,что его не будет в контакте
он будет знаком с родителями и не будет бояться их
у него будут самые серьезные намерения

у него будет своя манера курить и вести машину

он постоянно будет давать советы, но не упрекать

он будет верить в меня.
вот такой он. мой взрослый и самый родной.
и когда вся эта комедия,что была до него, просто вызовет улыбку.

Да, моя любимая Ежени, теперь все немного по-другому...мы пережили этот розовенький, трепетный этап...уже не так защимит, и ты не прийдешь домой со смехом ,расказывая о свидухе...теперь это будет не смешно и об этом даже будет знать мама... 

суббота, 28 августа 2010 г.

Моєму ненайкращому присвячується....

Я йшла, а холод гонив у спину... я дрожала і цей коридорор з дверима, я заглядала в кожні в надії, що за ними - ЛІТО....

Каплі літнього дощу з пістолету....


Це було 18 літо...Літо, яке Бог створив для радості, кохання, щастя, посмішок, теплих поглядів, надзоряних ночей... ти робиш гучність на максимум і знову йдеш за квитками і все одно "Київ-..."
і яка різниця, шо буде стояти на місці "..." догнати і зловити.....
А вона цього літа ніби й не любила, але весь час чекала, і заливалась, і голосила ...Закидувала голову і вже майже мокрими очима вдивлювалась в небо, шукаючи там когсь, а в середені " ну навіщо, за що" розривало її всоте за день....Так цей червень міг би вийграти номінацію " а вона помирала і курила щодня дуже багато"...відчувала щось дуже важливе, що боліло і забирало її сон. Вона переживала кожну хвилину, і не було б дня, коли б вона не прокляла б його... І коли вже перегорить?...відпустить...зникне..ну може .хтось його знищить, прогонить, отруїть і мене ,хвору, вдягне у щось яскравіше.... 
Цього разу дуже злу казку з нею зіграло сонце, море її обмануло, а улюблений дощ і потяг застудив....
І я нікому не побажаю таких трьох місяців спеки..... І Я НЕ ХОЧУ БІЛЬШЕ ЖИТИ ЗАРАДИ ЛІТА, Я НЕ МРІЯТИМУ ПРО НЬОГО В СІЧНІ....бо воно мене змінило.... і я нехочу червоних закатів, і я не скучаю за шумом хвиль, і його солоними від моря губами...і вперше я не скучатиму....ні за ним, ні за літом....
Дякую йому за душевний катарсис....дякую літу, що мене остудило ...так я тепер частіше дзвоню новим, раніше незнайомим....
Можливо, це літо потурбувалось про мою осінь....бо чомусь мені зараз імпанує той дощ, що стікає по моєму вікні....і дарма, що я сховала парасолю....
я тепер чекаю на мокрі і брудні джинси, на кострубаті і голі дерева, які не перемогли природу, і знову їхнім листям вкривається сіре і шоршаве....
...і знаєш я вже не проклинаю... і не буде віршів про це....осінній грім і я ні про що не шкодую...
я то пробачу літо....а тобі лише смайлик на стіну....

четверг, 26 августа 2010 г.

ФОР ЄЖЕНІ (та, що зі мною на аві)



І не напишу цей раз "ти сильна"
я ж то знаю: життя мінливе
і в цих віршах ніхто не винен
і хоч сьогодні ти несильна
і усміхнутись не думаю,що вийде...
тому ... а мать його раком ...
для того друзі і потрібні!

Щоб настрій підіймать,
І як треба когось послать

Бо тільки в Україні все знає х*й....(вибаште)

Мене задовбали  ті придурки
Що пяляться на мене у маршрутці
І вже дістали перехожі
У яких у вухах самі лиш соні і самсунги
А я люблю скляні зупинки
І топить в калюжі замшеві батінки
І біг-борди «Любіть Україну»!
І для мене фольц гірший за ніву
І сало я лЮблю більше за піцу,
Бо в мене весела країна!
Бо тільки Юкрейна
В ілюзії вірить щиро
І все у нас «якабично»
Й з боргами святкує
У вечір серпневий
День свій незалежний.
Та я не гоню на рідну дЄржаву
І ні за що не проміняю її на якусь там Варшаву
Бо так сподіваюсь….що таки розчитаємось
Ми з фондом  валютним!!!!!
І наступного року ми з вами
Побачим справжню свободу!

среда, 25 августа 2010 г.

Поза "осінь"

Сьогодні я була у позі "осінь"
Сьогодні вітер у лице був прохолодний
І в очах побачила не сонце
А на небі раптом - колір "жовтень"


Поза осінь всім знайома
І не важливо, яка погода
І до дідька скільки років
І забуваєш про "сладкий кофе"
А у сумці - осіння проза 


Отаке осіннє божевілля
Хоча до вересня ще ціла неділя

ІЛЮЗІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Ну ось ще раз обманулись, знову повірили в те, чого нема...

Святкували національне свято, свято надії, дату, яка ніби мала за собою потягнути світлі і щасливі роки для нас і нашої з вами країни...Але 19-й рік ми тільки щиро сподіваємось і чекаємо....і нічого не справджується
Ми не поважаємо свого президента, щораз гонимо на того Яника, жаліємося на життя, сміємося зі слів нашого можновладця "что жить стало легче, жить стало веселее"...Чому не доходить, що треба щось робити, а не тільки сподіватись...


Вчора багацько хто зняв з картки останні кюпюри і ми зустрілись...для псевдосвята...знову налили собі, чомусь раділи....вигадували якісь тости...а шо...такі вже ми є ...є повод значіт усьо хорошо....значить можна пить і гулять...на один день забути про все і розлабитись...набрехати собі, що живемо в успішній державі, серед національно-свідомих.... і тільки  в цей день, напевно, повертаючись додому "під шафе" і в черговий раз спотикаючись, не один українець і гімн заспівав, і патріотом себе обізвав...за це і люблю свій народ....українці - народ ілюзіоністів....

За день до свята Майдан зібрав тих, хто справді відчуває себе і нас незалежними, чи знову ж наповнився бичьйом, які прийшли поглядеть на наших ЗВЬОЗД.... Ані Лорак, Сердючка, Повалій, Власова....через одну...хоче ні, через три зірки зі сцени лунає українська...Кароліна ,щоправда, видушила з себе привітання рідною мовою, та й то умидрилася облажатись...ну не знає одна з сотні найкрасивіших жінок планети, що немає в рідній українській мові поріняльної частки "самий"....ну то таке....

відсяткували.....знову прохавали оману, зранку знову встали з великим сушняком і бодуном і забули про незалежність....
цікаво, а МВФ теж бахнув за нашу незалежність?...чи хоча б знає про те, що ми такі вільні...
Шкода, що моя країна, мої рідні, знайомі і друзі знову опинились у  павутинні ілюзіії...
я особисто вчора пила за Саню Козинця, у якого був деньчік...
Любіть Україну... 

все без всех могут, и не надо тут соплей!!!!!!

Антипожежний стан
Сховала парасолю
На пляшку менше алкоголю
І не малюю більше чорним
Не вдихаю Vogue aroma
 Бачиш?
І не треба влітаючи у вагон
Кричати: НЕВИЛІКОВНА




Неважко, більше не вдягаю, що може сподобатись тільки тобі, не впираюсь лбом у вікно у метро і не ховаю очі...Тепер виявляється можна не чекати від тебе дзвінків....і коли приходить смс дуже легко береьбся в руки телефон, руки не дрожать, душа не обривається і не виступає піт, коли бачиш, шо те повідомлення від оператора лайф....все стало значно простіше...
шкода, що аби це зрозуміти треба було 3  місяці вмирати по сто разів на день....
я можу без нього, ми всі виліковні....просто трохи часу і більше друзів
 а хтось скаже, аякже любов?....
не знаю...скажу простіше, не живе в моєму житті поки що ота маленька скатінка....